4 березня - 95 років від дня народження Олега Васильовича Буценя.

  Олег Васильович належав до того героїчного покоління,— а народився він 1923 року у місті Києві, — яке, тільки-но закінчивши школу, змушене було взяти в руки зброю, щоб захистити рідну землю від навали німецьких фашистів. Починаючи з перших днів війни і до її переможного кінця, на різних фронтах бив Олег Буцень знахабнілого ворога. Служив він у військовій авіації, багато побачив і пережив.     

         Олег Васильович не любив згадувати, як він воював, і написав про Вітчизняну війну лише два оповідання — «Хлоп'ята» і «Солдатський подарунок». Розповідає він у них про незламну мужність і велику доброту радянських воїнів. Таким сильним, мужнім і добрим, як його герої, був і він сам.

        Олег Васильович пішов воювати прямо зі школи і весь час мріяв учитися далі, будь-що продовжити свою освіту. Як тільки війна закінчилася, Олег Буцень 1946 року вступає до Київського державного університету на філологічний факультет і все своє подальше життя присвячує дітям: після закінчення університету деякий час вчителює на Тернопільщині, потім працює на радіо, в редакції для дітей та юнацтва, далі — і до кінця свого короткого життя — редактором у видавництві дитячої літератури «Веселка».

Саме у цей час і пише Олег Васильович свої найкращі твори для дітей, а 1959 року вийшла його перша книжка. Вона називалася «Що розповів калачик». За нею друга, третя, четверта...

        Писав він не кваплячись, обдумуючи кожне речення, кожне слово. Своїми планами і задумами Олег Васильович часто "ділився з друзями, 8 товаришами по роботі. Бувало, годинами розповідав про бачене й чуте. «Знаєте,— каже якось,— був нещодавно в лісі. Лежу під сосною, на небо дивлюся, замислився. Раптом: кап, кап... Що за дивина? Небо як вимито, ані хмаринки. А тут дощ! Приглядаюся,— аяс то мурахи капають! Поспішають, бач, до хати, поки сонце не сіло. Без парашутів стрибають. Напишу...»

І написав. «Наше відкриття» зветься оповідання.

        І котре б з оповідань ти, друже, не взяв — воно правдиве, в ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кожне його оповідання лагідне й тепле, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці.

                                                                                   Микола Шевченко