7 листопада – 87 років від дня народження Миколи Вінграновського.

З любов'ю до людей і слова. 

Микола Вінграновський – один із найяскравіших представників творчої генерації шістдесятників. Того покоління, яке розквітло після страшних часів сталінського терору, і вже не боялося на повний голос заявити про себе в українському мистецтві. Експресивний, пристрасний лірик, Вінграновський не обмежувався самою тільки поезією. Він був і талановитим прозаїком, а також режисером, сценаристом й актором кількох фільмів, продовжувачем кінематографічних традицій Олександра Довженка. Микола Степанович народився 7 листопада 1936 року в місті Первомайськ Миколаївської області. На долю хлопця припала війна та тяжкі повоєнні роки, тому школу він закінчив аж у 18 років. Далі Вінграновський вступив до Київського інституту театрального мистецтва. Там він познайомився та заприятелював із Олександром Довженком, який і забрав Миколу до Москви на навчання у ВДІК. По закінченню вишу в 1960-му, Вінграновський знявся у стрічці “Повість полум’яних літ”, де зіграв головну роль Івана Орлюка. За цю роботу Микола отримав золоту відзнаку кінофестивалю в Лос-Анджелесі. Микола Вінграновський вдало поєднував режисуру з письменством. Літературний дебют Миколи відбувся в 1957 році в журналі “Жовтень” (нині “Дзвін”). Потім кілька років поспіль друкувався в різних періодичних виданнях. 1962-го побачила світ його перша збірка “Атомні прелюди”, яка містила 48 поезій. “Глобальна загроза людству, з протесту проти якої стартує поезія Вінграновського, змушує його відчувати та мислити також у глобальних масштабах. Тож не дивно, що цю поезію пронизує такий потужний – направду космічний – патос”, – так характеризують “Атомні прелюди”.

 За п’ять років вийшла нова збірка “100 поезій”, але в ній було 99 віршів. Причиною цього стала цензура, яка насамперед перетрусила чи не кожний рядок поезії. Невідповідність назви до кількості – певний символізм, в якому автор намагався донести до людей усі труднощі, які довелося подолати, щоб книга потрапила на очі читачам. Водночас із поезією Микола Степанович почав писати прозу. З-під його пера освічені люди, яких не можна загнати в перелік”. У Вінграновського стало сили вистояти проти влади, йому з’явилися повісті й оповідання. Найвідоміші з них: “Первінка”, “Сіроманець”, “Гусенятко”, “На добраніч”, “Кінь на вечірній зорі”, “У глибині дощів”, “Літо на Десні”. Тут письменник поєднував світ людей і тварин. Він майстерно передавав думки, які нібито роїлися в головах звірів. Цей художній прийом зачаровував малечу. До речі, діти для Вінграновського – особлива тема. На відміну від дорослих, вони живуть ще мріями, у них ще не сформувалась та доросла практичність, позбавлені цинізму, вони світлі та відкриті для світу, кожен із них – індивідуальність, яку ще не “причесало” суспільство. Саме через те, Микола Степанович чимало своїх праць присвятив дітлахам. У 1984 році письменник за дитячі збірки став лавреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка. Також Микола Вінграновський справжній майстер інтимної лірики, в якій поет розкриває широкий спектр почуттів, від шалено-пристрасного піднесення до спокійного, глибоко-філософського почуття. У своїх ранніх віршах поет оспівує вірність, цноту, пристрасть, розчарування. У зрілому періоді на перший план виступають здебільшого інтимні роздуми, прагнення проникнути розумом у сенс людського буття. У творчому доробку Миколи Вінграновського десять поетичних збірок, дев’ять повістей, один роман. Він зіграв вісім ролей і зняв 14 фільмів. Як то кажуть – талановита людина, талановита у всьому. 26 травня 2004 року Микола Вінграновський внаслідок тяжкої хвороби відійшов у засвіти. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

You have the power від користувача Inna Levchenko

 

 Збери пазли по ілюстраціям творів Миколи Вінграновського