Є постаті, які не вміщуються в межі одного таланту. Микола Вінграновський був саме таким — нестримним, космічним, закоханим у життя та рідний південний степ. Народжений на Миколаївщині (у місті Первомайську), він назавжди зберіг у собі музику Синюхи та Південного Бугу, перенісши її у свої вірші, прозу та фільми.
Учень Олександра Довженка та один із найяскравіших символів покоління шістдесятників, Вінграновський увірвався в українську літературу на початку 1960-х, змусивши слово звучати по-новому — масштабно, ніжно й водночас тривожно.
Чому варто перечитати (або відкрити для себе) Вінграновського саме зараз?
- Магія інтимної лірики. Його поезія про кохання — це не просто освідчення, а цілий всесвіт, сповнений світла та щемкої ніжності («У синьому небі я висіяв ліс…», «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»).
- Кінематографічність слова. Як актор і режисер (згадаймо його головну роль у довженківській «Повісті полум’яних літ» або власні стрічки «Берег надії», «Тихі береги»), він мислив кадрами. Читаючи його тексти, буквально бачиш рух вітру, відблиски води й тіні хмар.
- Книги для дітей, які обожнюють дорослі. Його повісті та оповідання — «Сіроманець», «Первінка», «Кінь на вечірній зорі» — вчать тонко відчувати природу, співпереживати та берегти живий світ навколо.
- Глибока історична проза. Роман «Северин Наливайко» — це масштабне полотно про козацьку добу, написане з неймовірною любов'ю до української історії та мови.
«Нам треба голосу Тараса, нам треба тиші і грози...» — писав поет. І сьогодні його власний голос звучить напрочуд сучасно, нагадуючи про силу нашого коріння та красу українського слова.
Немає коментарів:
Дописати коментар