Краєзнавча

      З історії Первомайська.

Місця, заради яких обов’язково варто поїхати в Миколаївську область.

    Миколаївська область славиться унікальними природними диковинками - мабуть, ніде в Україні немає такої кількості дивовижних  гірських каньйонів, неповторних річкових пейзажів і незайманих заповідних територій. Отримати незабутні враження і неповторне естетичне задоволення можно саме в цих краях, а ми допоможемо не розгубитися і вибрати найцікавіші місця для поїздки.

Подорож вулицями міста Первомайська.

     Учні Первомайського НВК вивчають славну історію свого міста. А вам цікаво  в якому місті ви живете?

      

      

       



        

           

_________________________________________________________________________

   
  80 років від дня народження Вінграновського М.С.

Шановні колеги, до 80-річчя Миколи Вінграновського освітянами нашого міста був розроблений чудовий  інформаційний ресурс. Можливо, він стане Вам в нагоді.

                                           

                                          Сайт Миколи Вінграновського

  Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богополі (тепер у складі міста Первомайськ) на Миколаївщині. Закінчивши 1955 року сільську середню школу, навчався в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторському відділенні. Нa особисте запрошення видатного кінорежисера і письменника О. Довжен­ка Вінграновський вступив до Всесоюзного державного інституту кінемато­графії у Москві, який закінчив 1960 року.

    Працював кінорежисером на Київ­ській кіностудії їм. О. Довженка.

Перші поетичні публікації Вінграновського з'явилися 1957 року. У квіт­ні 1961 року «Літературна газета» опублікувала велику добірку його творів. Наступного року побачила світ перша книжка Вінграновського «Атомні пре­люди». Етапами творчого зростання стали для нього збірки «Сто поезій» (1967) та «Поезії» (1971). У 80-х роках вийшли книжки «На срібнім березі» (1982), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1981).

Поезії Вінграновського на тлі тогочасного літературного продукту від­значалися глибиною думки і довершеністю образів. Не випадково відомий літературознавець В. Моренець назвав його «першим з-поміж рівних у пле­яді "шістдесятників"».

Важливою подією в українському літературному житті стала поява книжки інтимної лірики Вінграновського «Цю жінку я люблю» (1990), яка відкривалася віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...» Пізніше вийшли збірки поета «З обійманих тобою днів» (1993) та «Любове, не прощавай!» (1997). Він також відомий читачеві як автор творів для дітей.

Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то не- оплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відді­ленні ПЕН-клубу.

Помер Микола Вінграновський 26 травня 2004 року.

«Неповторна індивідуальність Вінграновського невловна і біжуча, як живе срібло. Його поезія — це стихія, що в ній цілковито відсутня якась на­вмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибинних нутрів його душі і який настрій хвилею його огорне й хвилею спаде, шоб поступитися місцем іншому... Все, чого коли-небудь сягав його душевний зір і що чутно чи нечутно торкалося ко­лись його душі, — все воно живе в ньому постійно, глибоко жевріє здатною щомиті спалахнути живою жариною; живе, готове щохвилі полинути водо­спадом, упасти росинкою чи вдарити громом — з найнепомітнішого і найне­сподіванішого приводу.

Але в цій непідлеглій стихії його поезії є тремке ядро, осереддя, навколо якого розгортається увесь вміст душевного життя і до якого все так чи інакше знову й знову повертається, все нестримно тяжіє. Це народ, нація. Україна. Укра­їна в усій складності її історичної долі — це для нього не тема, не мотив, не образ, до яких звертаються рідше або частіше, віддаючи далину злобі дня, традиції чи власному сентименту. Це щось більше, це те, чим живе його душа».

                             Звідки пішов рід Вінграновських

Микола Степанович Вінграновський

Прочитать другие публикации на Calaméo

                            

  

                           
               

                         Край, где мы живём.

   Первомайщина - земля благословенная, жители гордятся её богатой историей. Она тесно связана с историей  войска Запорожского. В археологических  пластах отслеживается каменный, бронзовый и железный век, а так же культуры: трипольская и черняховская. Это настоящая горная страна среди украинской степи, которую называют Бугской Швейцарией. Знаменитые Мигеевские пороги в разные века были своеобразным историческим перекрестком.

     О крае, где мы живём подробнее…

  

          


               Миттєвості історії євреїв Первомайська

Протягом 2015-2016 н.р. старшокласники  Первомайського НВК " ЗОШ І-ІІ ст.№ 15- колегіум" працювали над проектом "Збережемо пам'ять", присвяченого вшануванню пам'яті жертв Голокосту м. Первомайська, який презентували на суспільній акції " Громадянин- 2016".

          

                                

                                      Дніпрова Чайка 

                         

More presentations from Inna Levchenko

                                        Пара слов о корабелах Николаева

Наш областной центр Николаев строили в первую очередь как корабельную верфь, и первыми его жителями стали корабельных дел мастера и прочий рабочий люд. Возле верфи возникла Слободка,  в которой жили мастеровые, военные и купцы.  С биографиями корабелов, строивших суда в Николаеве в 18-19 веках, можно ознакомиться в разделе «Корабельных дел мастера», новой части краеведческого мини-справочника «Корабли Николаевской верфи».

Должность корабельного мастера впервые появилась в документах в 1698 году. В 1722 году оно было закреплено в Табеле о рангах, относилось к VIII классу с титулованием «ваше высокоблагородие», и по нему могло жаловаться потомственное дворянство.

По статусу корабельный мастер согласно Табеля о рангах приравнивался к капитану 3-го ранга. Вышестоящим в сюрвайерской службе флота для него было звание сюрвайера, а нижестоящим — звание галерного мастера. В 1723 году статус корабельного мастера был повышен до капитан-командора.

Звание корабельного мастера предназначалось для руководителей относительно небольших кораблестроительных верфей при провинциальных адмиралтействах, а также кораблестроителей, занятых на больших верфях непосредственно проектированием и производством работ по постройке крупных кораблей (1-го — 2-го рангов). Кроме того, корабельные привлекались к понтонно-мостовым работам, и в частности строили наплавные мосты в Санкт-Петербурге.

С 1732 года для судостроителей вводились общеармейские чины: при пожаловании звания корабельного мастера им присваивался чин майора, а затем — полковника и бригадира. По штату 1764 года для корабельных мастеров предусматривались ранги полковника, подполковника и майора.

Корабельных дел мастера работали и на николаевских верфях, строили корабли, чьи имена прославились в веках.