Свято дня Святого Миколая в бібліотеці

На Святого Миколая Божа іскорка засяє

         Грудень –щедрий на свята місяць. З особливою любов’ю та нетерпінням зустрічають діти та дорослі перше новорічне диво - День Святого Миколая Чудотворця. Історія цього свята має дуже давню, цікаву історію…Усе життя єпископа Миколая – нескінченна низка благодіянь і чудес, поданих стражденному людству: він допомагав усім християнам та в першу чергу тим, кого спіткало горе, на землі й на морі, виносячи з глибин морських на сушу тих, хто потопав, визволяючи з неволі полонених та доставляючи їх додому, рятуючи від меча і смерті людей. Він багатьох людей зцілив: сліпим повернув зір, кульгавим –нормальну ходу, німим – мову. Багатьох в убозтві й злиднях збагатив, голодним їжу подавав, кожному при будь-якій нужді був помічником і заступником, швидко з’являвся там, де був потрібний. І зараз він швидко приходить до тих, хто його кличе, допомагає і заступає від біди. Чудес його не злічити , як і неможливо їх докладно описати. Усе життя чудотворця було позначено любов’ю до ближнього. Так він ходить і донині, дарує добрим людям подарунки, злим – різочки, як нагадування про помилки.

      Бібліотекарі  теж вирішили подарувати дітям радість, веселий настрій, допомогти повірити в чудо, в здійснення бажань і мрій. На заході   «Святий отче, Миколай, до нас завітай» з учнями 1-х класів діти почули розповідь  про святого Миколая, раділи приходу  двох ангелів, які  сповістили  про добрі вчинки, дали опір  чортенятам, які  намагалися  очорнити малечу, не допустити Святого Миколая до дітвори. Але добро завжди перемагає і Миколай - чудотворець прийшов до дітей із своїми побажаннями і подарунками. Дітлахи розповіли  йому вірші, заспівали пісні. Свято закінчилось, але дива, які дарує Святий Миколай, ще попереду.

19 грудня - 150 років з дня народження Елеонор Портер

Книги, які допомагають жити

     Народилася майбутня письменниця 19 грудня 1868 в містечку Літтлтон, штат Нью-Гемпшир в родині багатого аптекаря. З дитинства Елінор виховувалася в пуританському дусі і співала в церковному хорі. Вона була досить хворобливою дитиною, тому вчителі в початкових класах приходили до неї додому. Завдяки своїм вокальним даним дівчина стала випускницею найстарішого музичного навчального закладу США – Консерваторії Нової Англії. У 1892 році Елінор вийшла заміж за Джона Лаймана Портера, бізнесмена з Вермонта, після 10 років жвавого листування. Елінор Портер не могла мати дітей, тому знайшла розраду в написанні історій для дітей та допомоги сирітським притулкам. Перші оповідання були опубліковані в жіночому журналі «Домашній співрозмовник» і нью-йоркському тижневику. У 1907 році було опубліковано її першу повість під назвою «Проти течії: історія Маргарет». Найзнаменитіша повість Еленор Портер – «Полліанна». На Бродвеї було поставлено однойменну п’єсу, яка пройшла з великим успіхом. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд, за право екранізувати роман заплатила його авторці чималу на той час суму. Роман «Полліанна» захопив читачів настільки, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів з проханнями розповісти, що сталося з головною героїнею роману далі. Примірник роману «Поліанна» Елеонор Портер подарувала своїй бабусі Меріон на знак великої пошани і вдячності за ті поради, які письменниця отримала від неї у дитинстві. Цей примірник тепер дбайливо зберігається в одній із найбільших бібліотек світу – Бібліотеці Конгресу США. До числа найбільш популярних творів відносять – «Просто Девід» 1916 року, «Шлях до згоди» 1917 року, «Про гроші, гроші» 1918 року, «Світанок» 1919 і «Мері-Мерайя» 1920 року. Померла письменниця 21 травня 1920 року. У «Нью-Йорк таймс» був написаний некролог під коротким заголовком «Померла автор Поліанни».

Розгадайте ребуси:

Розгадавши ребус, ви дізнаєтеся ім’я письменниці, яка написала повість «Полліанна». 

Розгадавши ребус, ви дізнаєтеся  прізвище автора повісті «Полліанна»

В ребусі зашифровано псевдонім,  яким на початку своєї письменницької кар’єри Елеонор Портер підписувала свої твори.  

В ребусі зашифрована назва гри, в яку гралася Полліанна

Розгадавши ребус, ви дізнаєтеся, яке слово часто  вживала Полліанна, говорячи про свої стосунки з оточуючими.

Пригадайте зміст
 повісті «Полліанна» та розгадайте кросворд

13 грудня - 125 років з дня народження Миколи Хвильового

           Талант надзвичайний і суперечливий

13 грудня минуло 125 років від дня народження Миколи Хвильового — українського прозаїка, поета, публіциста.

Микола Хвильовий вписав своє ім’я в українську історію як геніальний письменник, поет, публіцист, основоположник пореволюційної української літератури. Він залишив по собі значну кількість літературних творів – прозових, поетичних, критичних, публіцистичних, а його постать стала символом бурхливого революційного руху.

Зустріч з письменницею в бібліотеці

Давайте вірити в чудеса!

   7 грудня до  Первомайську завітала Ангеліна Кріхелі, письменниця, автор книг для дітей та сімейного читання, член Національної спілки журналістів України,  щоб поспілкуватися зі своїми читачами. 

    Так сталося, що візит до нашої школи не був запланований, але сталося диво.  Ми щиро запросили письменницю на гостини і вона згодилась, незважаючи на дуже щільний графік свого туру бібліотеками області. 

   Коли я зустріла Ангеліну з її командою, вона виглядала стомлено. Ми під’їхали до школи, проїзд було перекрито. Вона спитала : «Ще далеко?». Моя відповідь була : «Ми майже на місці.» І ми з Ангеліною та її літературним агентом пішли пішки. Потрапивши  до шкільної бібліотеки, заповненої  дітьми, які з цікавістю чекали справжню письменницю, її очі засяяли. І вона вже була готова ділитися з читачами своєю любов'ю , заряджувати позитивом, цікавими розповідями.  Часу було обмаль, але Ангеліна відразу знайшла спільну мову з дітьми, розмовляла з ними їх мовою. Це море гарних емоцій, тепла та радості. Вона щиро відповідала на питання, жартувала, давала автографи та робила спільні фото. 

   Після від’їзду письменниці ще довго не вщухали розмови. Бібліотекарі ознайомили читачів з інтерактивним плакатом, присвяченим творчості Ангеліни Кріхелі, де можливо переходячи до посилань, читати твори письменниці он-лайн та з її власним сайтом. Одноголосно вирішили присвятити урок з літератури рідного краю творам письменниці. 

    Книга з автографом, подарована шкільній бібліотеці, плакати з гарними словами про читання, тепло свого серця, яке подарувала Ангеліна,  довго нагадуватимуть про неординарну подію  зустрічі з «живою» письменницею. 

   Сподіваємося, що зустріч з Ангеліною Кріхелі  спонукає наших  читачів до бажання читати.  

    Нам дуже пощастило! Дякуємо,Анеліна, що не відмовили і приїхали до нас! Ви дуже світла, позитивна людина! Сподіваємося на майбутні зустрічі!

Нове ім’я

Ангеліна Кріхелі

      «Я - дитя стику століть: ми ще ставилися з недовірою, як до казки, до нових технологій, але вже мріяли про них. Люблю запах книги, шелест сторінок, провести пальцем по корінцях книг на полиці, почути їх живий, майже відчутний, шепіт. Але не проти почитати і в інтернеті.»                              

                                  Ангеліна Кріхелі    

   Народилась 1 жовтня 1990 року в сім’ї представниці циркової династії Ірина Михайлівна Кріхелі. Зараз мати ілюструє деякі книги Ангеліни Кріхелі.

    У дитинстві Ангеліна багато писала та мріяла стати професійним письменником. В 15 років Ангеліна пробує себе в журналістиці в газеті «Нове покоління». У 2009 році її роботи помічає редактор «Новой Николаевской газеты» та запрошує до газети позаштатним кореспондентом. Поступово Ангеліна охоплює в статтях та нарисах не лише близький та зрозумілий їй світ культури і мистецтва, але й медичні, соціальні питання.

   З 2012 року і до сьогодні пише для газет «Южная Правда», «Вестник Прибужья».Під час активної журналістської діяльності з'являється низка інтерв'ю з зірками театру і кіно України та ближнього зарубіжжя. Такими як: Ольга Сумська, Катерина Кістень, Ігор Сігов, Анатолій Кот та інші.

Будь ласка, запрошуємо вас познайомитися з творами молодої, талановитої письменниці.

     

6 грудня - 70 років з дня народження Анатолія Костецького

        Анатолій Георгійович Костецький (1948 — 2005 р.р.) — відомий український поет, прозаїк. Народився 6 грудня 1948 року в Києві у родині вчителів. Про своє дитинство розповідав з гумором: «Дитинство було важким: класний керівник — тато. Нормальні діти відпочивали після школи, а мене вчили і в школі, і вдома...». Після закінчення середньої школи навчався в технікумі радіоелектроники, згодом закінчив факультет кібернетики Київського університету ім. Тараса Григоровича Шевченка. За першою збіркою віршів  «Джміль про сонечко гуде» (1972 р.) вийшло друком ще багато поезій, казок, оповідань і повістей. За повість «Мінімакс — кишеньковий дракон» письменникові було присуджено премію імені Миколи Трублаїні (1986 р.). Крім написання власних книжок, Анатолій Костецький багато перекладав з англійської, німецької та кількох слов’янських мов. У 80-х роках Анатолій Георгійович викладав у Національному університеті ім. Тараса Шевченка. Він - автор фундаментальних статей з питань мовознавства, а також теорії, історії та критики дитячої літератури. Закінчив свій земний шлях Анатолій Костецький 10 березня 2005 року, залишивши дітям словесні скарби-твори, що промовляють голосом любові, поваги і розуміння потреб дітей.

215 років з дня народження Федора Тютчева

«О, як убивчо ми кохаєм ...»

Федір Іванович Тютчев народився 5 грудня 1803 року.

   Федір Тютчев мешкав у Мюнхені, Турині, був знайомий з Генріхом Гайне, Фрідріхом Шеллінгом. У літературному житті не брав участь і літератором себе не вважав. Збереглося близько 400 його віршів, рядки яких часто цитуються.

    Ранні вірші створював у руслі поетичної традиції XVIII століття. У 1830-х роках у його віршах сильними є традиції європейського романтизму. Це філософська лірика, основні теми якої: міркування про світобудову, людську долю, природу. У 40-ві роки написав кілька політичних статей, присвячених проблемі взаємин Росії та Західної цивілізації. У 1850-х роках Тютчев створив низку пронизливих любовних віршів, у яких кохання осмислюється як трагедія. Ці вірші пізніше об'єднані в так званий «денисьєвский цикл», присвячений коханій жінці поета Олені Денисьєвій. У 1860-1870-і роки у творчості Тютчева переважали політичні вірші.

     Один із найвідоміших віршів: «Silentium!» — гіркий заклик до мовчання, жаль про те, що одна людина ніколи не зможе до кінця зрозуміти іншу. Рядок «Думка висловлена є неправда» (в оригіналі — «Мысль изреченная есть ложь») — один із часто цитованих афоризмів Тютчева, поряд із «Розумом Росію не зрозуміти» і «Нам не дано вгадати, як слово наше відгукнеться».

    Першим науковим виданням поетичної, публіцистичної та епістолярної спадщини Тютчева став шеститомник «Повне зібрання творів і листи». 

    Українською мовою вірші Тютчева перекладали Павло Грабовський, Максим Рильський та ін.

5 грудня -140 років з дня народження Олександра Олеся

    Олександр Олесь – талановитий поет, драматург, перекладач, яскравий представник символізму в літературі.  Він збагатив українську літературу задушевністю, ніжними почуттями і  багатою внутрішньою силою, став однією з центральних постатей української поезії початку ХХ століття, уособлюючи новий тип поета, інтелігента, аристократа духу, захисника національних інтересів України.

    Олександр Олесь, як і більшість великих поетів України, був за стіною

забуття. Він одразу визначився зі своєю позицією, підтримавши Центральну

Раду, а не більшовицьку владу. Тому неможливо передати всю трагедію

життя людини, яка змушена була емігрувати за кордони дуже коханої

батьківщини.

    І сьогодні Олександр Олесь повертається до нас з чужини піснею, яку

Україна щиро вітає квітами, любов'ю і визнанням. Поезії митця навчають нас

берегти, любити і цінувати свою землю, вірно служити ідеалам миру і добра.

      Окрім того, поет не тільки писав, він ще й слухав свою душу. Тому

О.Олесь – один з найпочуттєвіших поетів. В українську літературу прийшла

людина, яка співала славень коханню. Про неймовірний ліризм його поезій

говорить хоча б той факт, що 200 віршів поета покладено на музику 80

композиторами.

105 років від народження дитячого письменника Віктора Драгунського

      Веселі й розумні книги письменника викликають радість і веселощі в багатьох поколінь читачів. Але, крім радості, - й роздуми про взаємовідносини дітей і батьків. Багато хлопчиків замислились про свою поведінку, прочитавши оповідання "Если бы я был взрослым". А багато дівчаток сформували власне розуміння справжньої ціни обіцянок після прочитання "Девочки на шаре".

   Віктор Юзефович Драгунський народився 30 листопада 1913 року в Нью-Йорку в єврейській сім'ї емігрантів з Білорусії. Але вже в 1914 році сім’я повернулась назад у Гомель, де й минуло дитинство письменника. Батька свого письменник він майже не пам’ятав, адже той рано помер від тифу. Драгунського виховували два вітчими: Іпполіт Войцехович, червоний комісар, який загинув в 1920 році під час Громадянської війни та актор єврейського театру Менахем-Мендл Рубін, з яким сім’я їздила по південно-західній Росії. Одного разу актор поїхав на гастролі сам і не повернувся – емігрував за кордон.

   Мама мусила самостійно ростити і виховувати Віктора. В 1926 році вони переїхали до Москви. Сім’я жила на Покрівці, мама працювала машиністкою, а Віктор навчався та захоплювався шкільною самодіяльністю.

   Писати й друкувати дитячі оповідання він почав пізно, майже в 50 років, в результаті певного переосмислення свого життя. А до того часу навчався акторському ремеслу, грав у театру сатири, а згодом створив власний "театр у театрі" під назвою "Синяя птичка", в якому серед інших акторів грали й Зіновій Гердт, Ролан Биков та Юрій Яковлєв.

   З ім'ям Драгунського-письменника пов'язані, в першу чергу, "Денискові оповідання" - веселі розповіді про Дениса Корабльова. Ці розповіді принесли їх автору величезну популярність, саме з ними й стало асоціюватися його ім'я. І дітям, і дорослим ці легкі, добрі й веселі розповіді доставляли чимало щирої та чистої дитячої радості.

   Однак писав Драгунський і для дорослих теж. У 1961 році вийшла повість "Він упав на траву" про перші дні війни, де простежуються паралелі з особистістю автора. Повість "Сьогодні і щодня" (1964) присвячена життю працівників цирку, це своєрідне продовження оповідання "Девочка на шаре".

27 листопада - 155 років від народження Ольги Кобилянської

                                      Гірська орлиця

       За словами майбутньої письменниці, вона закінчила лише чотири класи народної школи, тобто мала основу «для дальшого розумового розвою». Ольга Юліанівна багато займалася самоосвітою. Захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Хотіла навіть стати професійною актрисою, але віддала перевагу літературі. Була людиною з європейським мисленням, її хвилювало питання емансипації — вважала його віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя змушували жінку підняти голову і подивитися на світ по-іншому. Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища. І при всьому тому вона залишалася справжньою жінкою. Цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. В юності була жагучою брюнеткою з оксамитовими очима і до глибокої старості зберегла струнку постать.

До 180-річчя з дня народження Іван Нечуй-Левицького

                                                    Знавець душі народної

    Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Нечуй знаходив саме тут, і кожне село хвалиться саме своєю першістю.

      Іван Нечуй-Левицький — цей вічно нежонатий відлюдник нашої літератури — завжди був постаттю загадковою. 1927-го Валер’ян Підмогильний цю загадку намагався розгадати за допомогою фройдівського психоаналізу. Він стверджував, що і псевдонім собі вигадав — Нечуй, щоб батько не чув про сина-письменника.

      Він народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею.

      Коли йому йшов 13-й рік, мати померла — двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров’я. Саме на цьому факті згодом будувався психоаналітичний портрет Нечуя. Мовляв, він вважав батька причиною материної смерті, тому не любив його й боявся.

      В автобіографії Нечуй нічим не видає цієї нелюбові. І взагалі — є враження, що боявся він не так батька, як певного повторення долі тих, від кого народився. Бо гостро відчував у собі схожість і на батька, і на матір. Від батька мав схильніть до проповідництва, а від матері — надзвичайну вразливість. І не хотів, щоб одна з тих сил погубила в ньому іншу — як то сталося в житті батька й матері. Тому так беріг себе (вічно ходив із парасолькою), тому й не оженився.

      По закінченні київської духовної академії Іван Левицький кілька років викладав у дівочих гімназіях Царства Польського. І вчителем був непоганим. Одначе не оженився. Сам вказував в автобіографії на одну деталь: польську мову тоді викидали з польських шкіл, і він, учитель російської, мимоволі став русифікатором того краю. Це наполохало його вразливу душу: а раптом він повторює батькову долю й ненароком, сам того не бажаючи, губить жіночі душі, й не одну, а багато.

      І він попросився на інше місце служби. Його не пускали, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар’єрі — все-таки наполіг і переїхав до Кишинева. Там і служив до пенсії. В атестаті значилося, що вийшов у відставку статським радником, мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня, ”в походах и сражениях против неприятеля не был, в штрафах, под следствием и судом не был, в отпуске и отставке не был”. Цей скромний чоловік у 1880-х був єдиним з визначних письменників у межах Російської імперії, хто нагадував про те, що українська література ще існує.

Він сповідував культ самотності. У Києві оселився у флігелі на вул. Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19). У дворі був садок, невеликий ставок і пасіка. Тут він прожив до 1909 року, коли дім знесли.

       Нечуй-Левицький дивував киян своєю пунктуальністю: за його розпорядком можна було звіряти годинники. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спиртного не пив зовсім. Суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.

     Про нього ходили анекдоти: що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів. Казав: ”Ах, як шкода, що такий-то помер, гарний був чоловік!”. А той пішов з життя ще рік тому, про нього вже й думати всі забули.

     Він вірив, що ”в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.

    "Писати треба так, як люди говорять"

     Маючи м’яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю ”Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов’янщини”. Ішлося не про те, що ця література ”гірша” за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Нечуя, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

    Так само категоричним був щодо правопису: "Писати треба так, як люди говорять!". Тому не терпів літеру ”ї”, писав не ”їх", а ”йих” і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так його друкували ”на віки вічні”. Правописні нововведення вважав ”галицькою змовою”. Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: ”Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!”.

     Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз ”старанно уникав” вважав польським: ”Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз”. Казав не ”негативне”, а ”відкидне”, не ”позитивне”, а ”покладне”.

День пам’яті жертв Голодомору

 Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

  Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, віключівші у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.

          В 2018 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 24 листопада.

Книжкова виставка у бібліотеці

23 листопада – 110 років з дня народження Миколи Носова

Чарівник і добрий друг дітей

          Великий і нелегкий шлях пройшов цей чоловік, перш ніж стати письменником.

     Народився Микола Носов 23 листопада 1908 року в місті Києві в родині кіноартиста. Коля Носов був таким же, як і всі хлопчики його віку, але його відрізняла невичерпна допитливість і багата фантазія.       Чотирирічного Колю смішив старий диван, який намагався бути схожим на крісла, вікна в темній кімнаті здавалися йому таємничими, які лякають, Коля помічав не тільки те, що веселить і пробуджує фантазію. Він умів розгледіти в людях їх кращі якості і бував так радий зустрічі з черговою гарною людиною.

   У гімназії, де навчався Коля, педагоги дуже строго трималися з учнями. Одного разу Коля випадково зіткнувся в дверях з  вчителем. Чекаючи неминучої кари, хлопчик протягом усього уроку вдивлявся в кожен рух вчителя: що він задумав, як вирішив помститися. Але кари не було, і у Коліній голові раптово виникла підозра, що Петро Едуардович (так звали вчителя) просто добра людина.

    Якщо ви читали книжки про Незнайку, то, напевно, пам'ятаєте, з якими подробицями розповідає Носов про безліч різних професій. Справа в тому, що багато яких з них Микола Миколайович випробував ще в підлітковому віці. Спочатку він захоплювався музикою і мріяв стати знаменитим скрипалем, а пізніше захопився хімією і став мріяти про кар'єру видатного вченого. Згодом йому довелося попрацювати землекопом і косарем, візником колод і робочим цегляного заводу; він захоплювався радіоаматорством і фотографією, електротехнікою, вчився грати на мандоліні, торгував газетами і мало не до повної знемоги грав в шахи. Крім того, він промивав "золотий пісок", тобто працював на золотих копальнях, випускав рукописний журнал "ІКС", ставив на аматорській сцені "Тараса Бульбу", грав у шкільному оркестрі і співав у хоріта дресирував собак.

     В 19 років він вступив до Київського художнього інституту, а через два роки перевівся до Московського державного інституту кінематографії. Більше двадцяти років  працював кінорежисером і художником-мультиплікатором.

      За словами самого письменника, він прийшов у літературу випадково - потрібно було складати казки і забавні розповіді для сина і його приятелів-дошколят. У журналі «Мурзилка» був опублікований перше оповідання - «Витівники». В1945 р вийшла збірка оповідань під назвою «Тук-тук-тук», в 1947 р з'явилась збірка - «Сходинки». Окремі оповідання  одне за другим публікувалися в журналах «Мурзилка», «Вогнище», «Витівник», в газеті «Піонерська правда». До 1950-го року Носов став вже добре відомий, як автор веселих оповідань для дітей. Однак він продовжував працювати в кінематографії і не збирався змінювати професію.

      Ситуація різко змінилася в 1951 р - з публікацією повісті «Вітя Малєєв в школі і вдома» в журналі «Новий світ». Головний редактор журналу А. Т. Твардовскій ввіів, таким чином, Миколу Носова у «дорослий» літературний світ. З цього моменту до дитячого письменника прийшла справжня популярність. У 1952 р колектив «Нового світу» висунув повість на здобуття Державної премії СРСР. Після вручення премії Носов залишив кіно і зайнявся літературою як професіонал. Крім відомих дитячих оповідань і повістей, трилогії про Незнайку, Носов написав чудові повісті, засновані на автобіографічному матеріалі «На дні колодязя» і «Повість про мого друга Ігоря». Першу письменник присвятив своєму дитинству, друга - написана у вигляді щоденника про зворушливі і тонкі спостереження за розвитком власного внука.

    

  

32

До рідного порогу...

Зустріч з журналісткою ТСН 

Нагорною Наталією Вікторівною

 та презентація власної книги  «Повернутися з війни»

 У листопаді в читальній залі шкільної бібліотеки відбулася зустріч з випускницею Первомайського НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів № 15-колегіум», журналісткою ТСН Нагорною Наталією Вікторівною, яка презентувала свою книгу  «Повернутися з війни». 

   Наталя навчалась у нашій школі, любила читати книжки, і мріяла з дитинства стати журналісткою.   Її дитяча мрія здійснилася. Після школи вона закінчила факультет філології та журналістики Харківського національного університету (2006, диплом магістра з відзнакою). На телебачення потрапила одразу після першого курсу університету. Від травня 2014 — в Телевізійній службі новин. Стала першою жінкою в редакції ТСН, яка поїхала в зону АТО. До подій на сході на війні ніколи не була. Вона знімала сюжети про сім'ї  бійців, поранених, потерпілих. Найяскравіші враження останніх чотирьох років журналістка зібрала в книзі "Повернутися з війни". Журналістка також є співавтором книг "Війна очима ТСН", "Незалежність очима ТСН".

       Видання «Повернутися з війни»  складається з чотирьох частин, в кожній з яких йде розповідь від імені різних людей. Всі історії проілюстровані тематичними авторськими малюнками Наталі Нагорної в жанрі наївного мистецтва. За задумом автора, свої страхи і радості кольоровою крейдою малює дівчинка Саша, свої переживання вугіллям на Донбасі передає її батько-військовий Олександр, а тонкої пастою зображує свої думки мама Яся. У цих історіях з'являється і кіт Сопун - один з тих фронтових донбаських чотириногих, які рятують солдатів від холоду і обстрілів, а потім разом з ними повертаються з війни. Не всі герої цієї книги встигли народитися, але навіть на них ці страшні події вже вплинули.

         Зустріч з Наталією Нагорною пройшло на одному подиху, діти з захватом слухали розповідь журналістки , ставили  питання, та ділилися своїми власними думками і переживаннями.
         На жаль читальна зала бібліотеки не вмістила усіх бажаючих зустрітися з письменницею. Бібліотекарі пропанують вам  долучитися до спілкування з дуже цікавою людиною.

Уроки блогерства від Наталії Нагорної

Семінар-практикум

"Впровадження Універсальної десяткової классифікації в практику роботи шкільних бібліотек"

14 листопада 2018 року на базі  бібліотеки Первомайського НВК « ЗОШ І-ІІ ст. № 15 –колегіум» відбувся семінар-практикум "Впровадження Універсальної десяткової классифікації в практику роботи шкільних бібліотек".

   Під час проведення семінару були розглянуті актуальні питання упровадження Універсальної десяткової класифікації в практику роботи шкільних бібліотек. Обговорили Концепцію створення шкільного бібліотечно-інформаційного центру на базі шкільної бібліотеки.

   Учасники семінару ознайомилися з вітчизняним та зарубіжним досвідом використання УДК, нормативними документами та отримали на електронні носії інформації папку з документами щодо впровадження УДК.

    Бібліотекарі ЗОШ №15 поділились досвідом впровадження УДК. Бібліотекарі розробили Перспективний план роботи шкільних бібліотек ЗЗСО м. Первомайська щодо поетапного впровадження Універсальної десяткової класифікації. Домовились  внести єдині зміни до облікових документів шкільної бібліотеки з урахуванням індексів УДК: книги сумарного обліку бібліотечного фонду; щоденника роботи шкільної бібліотеки; формуляру читача.

    Окремим питанням семінару було розглянуто досвід бібліотекрів НВК щодо участі в дистанційних курсах «Перетворення шкільної бібліотеки в шкільний бібліотечно-інформаційний центр».  Бібліотекарі розповіли про інноваційну новинку та про можливисті, які має надати програма «АБІС», прослухали відеозвернення керівника проекту, директора Українського інституту нормативної інформації Зражевського Ю.М., який ознайомив з новими можливостями, які дадуть поштовх у роботі шкільної бібліотеки.

    Жваве обговорення майбутнього шкільної бібліотеки в структурі інформаційних потреб сучасних учасників освітнього простору говорить про те, що бібліотекарі готові до змін и навідь потребують їх.  Але  для успішного просування бібліотеки по шляху інноваційних перетворень потрібна допомога державних галузевих інституцій, які опікуються питаннями розвитку шкільної бібліотечної справи.

9 листопада - День української писемності та мови

           День української писемності та мови – свято, яке щороку відзначається в Україні

   Свято було запроваджене указом президента України в 1997 році і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія, першого українського історика, видатного письменника та мислителя, ченця Києво-Печерської лаври. Відповідну постанову прийняла Верховна Рада України.

Флешмоб 

з приводу святкування Дня писемності та мови.

      Підготувала педагог-організатор Первомайського НВК "ЗОШ І-ІІ ст.№15-колегіум" - Музика Наталія Сергіївна.

Віртуальна книжкова виставка

Віртуальна виставка книг до 100-річниці від дня народження В.О. Сухомлинського

Спасибі тобі, учитель.

          

  Подорож країною Радості та Добра  

       У рамках Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек  до 100-річча від дня народження видатного українського письменника, а перш за все – вчителя Василя Олександровича Сухомлинського був присвячений бібліотечний захід « Подорож країною Радості та Добра» для учнів початкових класів.  Мандруючи на повітряній кулі країною Радості дівчатка і хлопчики потрапляли в місто Читайліків, море Загадок, на станцію «Ігрова» та острів  «Театральний, де  з задоволенням слухали про великого педагога,  відгадували загадки, грали за допомогою «чарівних слів», дивилися інсценування казок. А ще діти впевнилися, що краще жити в тій країні, де панують мир, радість, добро і злагода.

Подорож до країни радості і добра.

 

Дивись повну версію

More presentations from inna

 

Лисенятко - першокласник

     Бджілка та акація.

  Вікторина , присвячена життю В.О.Сухомлинського.