27 листопада - 155 років від народження Ольги Кобилянської

                                      Гірська орлиця

       За словами майбутньої письменниці, вона закінчила лише чотири класи народної школи, тобто мала основу «для дальшого розумового розвою». Ольга Юліанівна багато займалася самоосвітою. Захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Хотіла навіть стати професійною актрисою, але віддала перевагу літературі. Була людиною з європейським мисленням, її хвилювало питання емансипації — вважала його віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя змушували жінку підняти голову і подивитися на світ по-іншому. Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища. І при всьому тому вона залишалася справжньою жінкою. Цікавилася новинками моди, мала вишуканий смак. В юності була жагучою брюнеткою з оксамитовими очима і до глибокої старості зберегла струнку постать.

До 180-річчя з дня народження Іван Нечуй-Левицького

                                                    Знавець душі народної

    Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Нечуй знаходив саме тут, і кожне село хвалиться саме своєю першістю.

      Іван Нечуй-Левицький — цей вічно нежонатий відлюдник нашої літератури — завжди був постаттю загадковою. 1927-го Валер’ян Підмогильний цю загадку намагався розгадати за допомогою фройдівського психоаналізу. Він стверджував, що і псевдонім собі вигадав — Нечуй, щоб батько не чув про сина-письменника.

      Він народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею.

      Коли йому йшов 13-й рік, мати померла — двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров’я. Саме на цьому факті згодом будувався психоаналітичний портрет Нечуя. Мовляв, він вважав батька причиною материної смерті, тому не любив його й боявся.

      В автобіографії Нечуй нічим не видає цієї нелюбові. І взагалі — є враження, що боявся він не так батька, як певного повторення долі тих, від кого народився. Бо гостро відчував у собі схожість і на батька, і на матір. Від батька мав схильніть до проповідництва, а від матері — надзвичайну вразливість. І не хотів, щоб одна з тих сил погубила в ньому іншу — як то сталося в житті батька й матері. Тому так беріг себе (вічно ходив із парасолькою), тому й не оженився.

      По закінченні київської духовної академії Іван Левицький кілька років викладав у дівочих гімназіях Царства Польського. І вчителем був непоганим. Одначе не оженився. Сам вказував в автобіографії на одну деталь: польську мову тоді викидали з польських шкіл, і він, учитель російської, мимоволі став русифікатором того краю. Це наполохало його вразливу душу: а раптом він повторює батькову долю й ненароком, сам того не бажаючи, губить жіночі душі, й не одну, а багато.

      І він попросився на інше місце служби. Його не пускали, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар’єрі — все-таки наполіг і переїхав до Кишинева. Там і служив до пенсії. В атестаті значилося, що вийшов у відставку статським радником, мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня, ”в походах и сражениях против неприятеля не был, в штрафах, под следствием и судом не был, в отпуске и отставке не был”. Цей скромний чоловік у 1880-х був єдиним з визначних письменників у межах Російської імперії, хто нагадував про те, що українська література ще існує.

Він сповідував культ самотності. У Києві оселився у флігелі на вул. Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19). У дворі був садок, невеликий ставок і пасіка. Тут він прожив до 1909 року, коли дім знесли.

       Нечуй-Левицький дивував киян своєю пунктуальністю: за його розпорядком можна було звіряти годинники. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спиртного не пив зовсім. Суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.

     Про нього ходили анекдоти: що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів. Казав: ”Ах, як шкода, що такий-то помер, гарний був чоловік!”. А той пішов з життя ще рік тому, про нього вже й думати всі забули.

     Він вірив, що ”в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.

    "Писати треба так, як люди говорять"

     Маючи м’яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю ”Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов’янщини”. Ішлося не про те, що ця література ”гірша” за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Нечуя, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну.

    Так само категоричним був щодо правопису: "Писати треба так, як люди говорять!". Тому не терпів літеру ”ї”, писав не ”їх", а ”йих” і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так його друкували ”на віки вічні”. Правописні нововведення вважав ”галицькою змовою”. Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: ”Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!”.

     Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз ”старанно уникав” вважав польським: ”Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз”. Казав не ”негативне”, а ”відкидне”, не ”позитивне”, а ”покладне”.

День пам’яті жертв Голодомору

 Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

  Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указа від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, віключівші у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада.

          В 2018 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 24 листопада.

Книжкова виставка у бібліотеці

23 листопада – 110 років з дня народження Миколи Носова

Чарівник і добрий друг дітей

          Великий і нелегкий шлях пройшов цей чоловік, перш ніж стати письменником.

     Народився Микола Носов 23 листопада 1908 року в місті Києві в родині кіноартиста. Коля Носов був таким же, як і всі хлопчики його віку, але його відрізняла невичерпна допитливість і багата фантазія.       Чотирирічного Колю смішив старий диван, який намагався бути схожим на крісла, вікна в темній кімнаті здавалися йому таємничими, які лякають, Коля помічав не тільки те, що веселить і пробуджує фантазію. Він умів розгледіти в людях їх кращі якості і бував так радий зустрічі з черговою гарною людиною.

   У гімназії, де навчався Коля, педагоги дуже строго трималися з учнями. Одного разу Коля випадково зіткнувся в дверях з  вчителем. Чекаючи неминучої кари, хлопчик протягом усього уроку вдивлявся в кожен рух вчителя: що він задумав, як вирішив помститися. Але кари не було, і у Коліній голові раптово виникла підозра, що Петро Едуардович (так звали вчителя) просто добра людина.

    Якщо ви читали книжки про Незнайку, то, напевно, пам'ятаєте, з якими подробицями розповідає Носов про безліч різних професій. Справа в тому, що багато яких з них Микола Миколайович випробував ще в підлітковому віці. Спочатку він захоплювався музикою і мріяв стати знаменитим скрипалем, а пізніше захопився хімією і став мріяти про кар'єру видатного вченого. Згодом йому довелося попрацювати землекопом і косарем, візником колод і робочим цегляного заводу; він захоплювався радіоаматорством і фотографією, електротехнікою, вчився грати на мандоліні, торгував газетами і мало не до повної знемоги грав в шахи. Крім того, він промивав "золотий пісок", тобто працював на золотих копальнях, випускав рукописний журнал "ІКС", ставив на аматорській сцені "Тараса Бульбу", грав у шкільному оркестрі і співав у хоріта дресирував собак.

     В 19 років він вступив до Київського художнього інституту, а через два роки перевівся до Московського державного інституту кінематографії. Більше двадцяти років  працював кінорежисером і художником-мультиплікатором.

      За словами самого письменника, він прийшов у літературу випадково - потрібно було складати казки і забавні розповіді для сина і його приятелів-дошколят. У журналі «Мурзилка» був опублікований перше оповідання - «Витівники». В1945 р вийшла збірка оповідань під назвою «Тук-тук-тук», в 1947 р з'явилась збірка - «Сходинки». Окремі оповідання  одне за другим публікувалися в журналах «Мурзилка», «Вогнище», «Витівник», в газеті «Піонерська правда». До 1950-го року Носов став вже добре відомий, як автор веселих оповідань для дітей. Однак він продовжував працювати в кінематографії і не збирався змінювати професію.

      Ситуація різко змінилася в 1951 р - з публікацією повісті «Вітя Малєєв в школі і вдома» в журналі «Новий світ». Головний редактор журналу А. Т. Твардовскій ввіів, таким чином, Миколу Носова у «дорослий» літературний світ. З цього моменту до дитячого письменника прийшла справжня популярність. У 1952 р колектив «Нового світу» висунув повість на здобуття Державної премії СРСР. Після вручення премії Носов залишив кіно і зайнявся літературою як професіонал. Крім відомих дитячих оповідань і повістей, трилогії про Незнайку, Носов написав чудові повісті, засновані на автобіографічному матеріалі «На дні колодязя» і «Повість про мого друга Ігоря». Першу письменник присвятив своєму дитинству, друга - написана у вигляді щоденника про зворушливі і тонкі спостереження за розвитком власного внука.

    

  

32

До рідного порогу...

Зустріч з журналісткою ТСН 

Нагорною Наталією Вікторівною

 та презентація власної книги  «Повернутися з війни»

 У листопаді в читальній залі шкільної бібліотеки відбулася зустріч з випускницею Первомайського НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів № 15-колегіум», журналісткою ТСН Нагорною Наталією Вікторівною, яка презентувала свою книгу  «Повернутися з війни». 

   Наталя навчалась у нашій школі, любила читати книжки, і мріяла з дитинства стати журналісткою.   Її дитяча мрія здійснилася. Після школи вона закінчила факультет філології та журналістики Харківського національного університету (2006, диплом магістра з відзнакою). На телебачення потрапила одразу після першого курсу університету. Від травня 2014 — в Телевізійній службі новин. Стала першою жінкою в редакції ТСН, яка поїхала в зону АТО. До подій на сході на війні ніколи не була. Вона знімала сюжети про сім'ї  бійців, поранених, потерпілих. Найяскравіші враження останніх чотирьох років журналістка зібрала в книзі "Повернутися з війни". Журналістка також є співавтором книг "Війна очима ТСН", "Незалежність очима ТСН".

       Видання «Повернутися з війни»  складається з чотирьох частин, в кожній з яких йде розповідь від імені різних людей. Всі історії проілюстровані тематичними авторськими малюнками Наталі Нагорної в жанрі наївного мистецтва. За задумом автора, свої страхи і радості кольоровою крейдою малює дівчинка Саша, свої переживання вугіллям на Донбасі передає її батько-військовий Олександр, а тонкої пастою зображує свої думки мама Яся. У цих історіях з'являється і кіт Сопун - один з тих фронтових донбаських чотириногих, які рятують солдатів від холоду і обстрілів, а потім разом з ними повертаються з війни. Не всі герої цієї книги встигли народитися, але навіть на них ці страшні події вже вплинули.

         Зустріч з Наталією Нагорною пройшло на одному подиху, діти з захватом слухали розповідь журналістки , ставили  питання, та ділилися своїми власними думками і переживаннями.
         На жаль читальна зала бібліотеки не вмістила усіх бажаючих зустрітися з письменницею. Бібліотекарі пропанують вам  долучитися до спілкування з дуже цікавою людиною.

Уроки блогерства від Наталії Нагорної

Семінар-практикум

"Впровадження Універсальної десяткової классифікації в практику роботи шкільних бібліотек"

14 листопада 2018 року на базі  бібліотеки Первомайського НВК « ЗОШ І-ІІ ст. № 15 –колегіум» відбувся семінар-практикум "Впровадження Універсальної десяткової классифікації в практику роботи шкільних бібліотек".

   Під час проведення семінару були розглянуті актуальні питання упровадження Універсальної десяткової класифікації в практику роботи шкільних бібліотек. Обговорили Концепцію створення шкільного бібліотечно-інформаційного центру на базі шкільної бібліотеки.

   Учасники семінару ознайомилися з вітчизняним та зарубіжним досвідом використання УДК, нормативними документами та отримали на електронні носії інформації папку з документами щодо впровадження УДК.

    Бібліотекарі ЗОШ №15 поділились досвідом впровадження УДК. Бібліотекарі розробили Перспективний план роботи шкільних бібліотек ЗЗСО м. Первомайська щодо поетапного впровадження Універсальної десяткової класифікації. Домовились  внести єдині зміни до облікових документів шкільної бібліотеки з урахуванням індексів УДК: книги сумарного обліку бібліотечного фонду; щоденника роботи шкільної бібліотеки; формуляру читача.

    Окремим питанням семінару було розглянуто досвід бібліотекрів НВК щодо участі в дистанційних курсах «Перетворення шкільної бібліотеки в шкільний бібліотечно-інформаційний центр».  Бібліотекарі розповіли про інноваційну новинку та про можливисті, які має надати програма «АБІС», прослухали відеозвернення керівника проекту, директора Українського інституту нормативної інформації Зражевського Ю.М., який ознайомив з новими можливостями, які дадуть поштовх у роботі шкільної бібліотеки.

    Жваве обговорення майбутнього шкільної бібліотеки в структурі інформаційних потреб сучасних учасників освітнього простору говорить про те, що бібліотекарі готові до змін и навідь потребують їх.  Але  для успішного просування бібліотеки по шляху інноваційних перетворень потрібна допомога державних галузевих інституцій, які опікуються питаннями розвитку шкільної бібліотечної справи.

9 листопада - День української писемності та мови

           День української писемності та мови – свято, яке щороку відзначається в Україні

   Свято було запроваджене указом президента України в 1997 році і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія, першого українського історика, видатного письменника та мислителя, ченця Києво-Печерської лаври. Відповідну постанову прийняла Верховна Рада України.

Флешмоб 

з приводу святкування Дня писемності та мови.

      Підготувала педагог-організатор Первомайського НВК "ЗОШ І-ІІ ст.№15-колегіум" - Музика Наталія Сергіївна.

Віртуальна книжкова виставка

Віртуальна виставка книг до 100-річниці від дня народження В.О. Сухомлинського