3 квітня народився Олесь Гончар (1918-1995) —
український письменник, літературний критик, громадський діяч, лауреат
Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9
березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН
України (1978). Ранні оповідання й повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий»
тощо) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в
житті. У червні 1941 р. О. Гончар у складі студентського батальйону пішов
добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі
«Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка.
Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом
«конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».
Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки»,
«Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно,
емоційно близький до героїв повоєнних його романів та новел, передусім
«Прапороносців». Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. В цей
час Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість «Земля гуде», завершує
навчання у ВНЗ (Дніпропетровський університет, 1946), та головним підсумком цих
років стає трилогія «Прапороносці».
Немає коментарів:
Дописати коментар