Афганістан: героїзм крізь біль і сум

  

Aфганська війна 1979–1989 – одна з регіональних "гарячих точок". Велася радянськими військами проти афганських  моджахедів, які намагалися скинути уряд у країні.

  1973, після позбавлення влади короля Захір Шаха, Афганістан проголошено республікою, першим президентом якої став Мухаммед Дауд. Військовий заколот 27 квітня 1978 поставив при владі в Афганістані Народно-демократичну  партію, програмні положення якої передбачали модернізацію фактично середньовічного суспільства. Це спричинило початок громадянської війни, в яку з огляду на геополітичні міркування – недопущення посилення впливу США в Центральній Азії та захист радянських середньоазіатських республік – під приводом надання інтернаціональної допомоги втрутився СРСР.

   Обмежений контингент радянських військ в Афганістані становив 100 тис. військових. Зміни в зовнішній політиці радянського керівництва після 1985 сприяли процесу політичного врегулювання ситуації в Афганістані.

    14 квітня 1988 СРСР, США, Пакистан та Афганістан підписали Женевські угоди про поетапне мирне вирішення афганської проблеми. Радянський уряд зобов'язався від 15 травня 1988 до 15 лютого 1989 вивести усі війська з Афганістану.

   Загальні втрати особового складу радянських військ становили: загинуло – 13 833, поранено – 49 984, полонено – 312, інтерновано – 18 осіб. Всього участь у бойових діях брали 546 255 радянських солдатів та офіцерів. 71 учасник став Героєм Радянського Союзу.